Члени команди проєкту «Чисте повітря для України» розповіли грузинським і вірменським активістам про світові підходи до моніторингу якості повітря та поділилися власним досвідом.
Якщо у США громадянська наука визнана на рівні держави, то Європейська Комісія використовує ці дані лише додатково. Україна, не маючи європейської системи державного моніторингу, вимушена використовувати дані саме громадського моніторингу як найбільш оперативні та локалізовані. Адже мережа Ecocity становить біля 300 станцій, які передають дані про якість повітря в режимі реального часу.
Громадський моніторинг – новинка для країн Кавказу. У Вірменії, наприклад, усього лише 1 (одна!) станція моніторингу, хоча масове опалення кізяками та поширення автомобілів забруднюють повітря все більше, скаржаться місцеві активісти. У Грузії – взагалі не було жодної станції народного моніторингу (до того, як Ecocity привезли перші дві станції). І на всю Грузіє є лише 6 постів державного моніторингу. Для порівняння, навіть у Республіці Білорусь працюють 120 станцій громадського моніторингу.
«Будь-який моніторинг якості повітря вимагає точності в першу чергу. Але будь-який прилад має хибність вимірювань. Але навіть державний моніторинг закладено похибку 25%, – зазначив експерт проєкту «Чисте повітря для України» Максим Сорока, – Станції громадського моніторингу відзначаються точністю і надійністю, як показав колокаційний експеримент, проведений нещодавно у місті Дніпрі, де поруч півроку працювали громадські станції та референсні. Самі станції не сертифіковані в Україні, зате на кожен використовуваний сенсор є паспорт якості заводу-виробника».
Українські муніципалітети теж хотіли би поширити громадський моніторинг, оскільки це недорого і інформативно для населення. А уряд Киргизстану узагалі прийняв рішення вважати дані громадського моніторингу достатніми і не витрачатися з бюджету.
Учасники воркшопу поставили питання про особливості різних сенсорів, способи їх встановлення, що вказує на розуміння теми. Подискутували, що саме потрібно для перекладу на інші мови.
«Можливість порівняння даних державного та громадського моніторингу – це круто, бо сприяє співпраці», – прокоментували місцеві активісти.
«В різних країнах системи моніторингу розвиваються по-різному», – підсумував Сорока. – Скрізь боротьба за чисте повітря – це не спринт, а довгий марафон. Моніторинг лише дає дані та дозволяє зробити приховане видимим і шокувати людей. Громадський моніторинг стимулює державу змінюватися, починати впроваджувати нарешті управління якістю повітря».
Про роль citizen science у світі та в Україні розповіла керівниця проєкту «Чисте повітря для України» Марцела Черноцова. «Дані громадського моніторингу все більше надійні та високоякісні і часто поширюються колаборацією професійних науковців, тож стають містком між науковцями та громадою», – підкреслила вона. З іншого боку, проблемами в Україні є відсутність державних стратегій зниження забруднення повітря, неефективна екологічна інспекція, низька активність мешканців, відсутність кооперації між науковцями та громадою, вважає чеська експертка.
На Балканах у Боснії та Герцеговини розвинутий громадський моніторинг стану річок, про що розповіла Сюзана Вакулова, керівниця проєктів ГО «Арніка». Люди, які живуть біля берега, самі повідомляють громадські організації у випадку забруднення.
Довгоочікуваним моментом стала презентація станцій Ecocity, які виробляють в Україні ГО «Фрі Ардуіно» та які вперше привезли у Грузію. Екологічні активісти Тбілісі мають кілька мобільних газоаналізаторів, з якими виїжджають на перевірки, але це не зручно, і аналізують вони наразі лише вміст пилу. Тоді як станції «Екосіті» можуть аналізувати до 19 параметрів атмосферного повітря та клімату. Також міжнародних учасників зацікавила онлайн-карта eco-city.org.ua.
«У нас у проєкті 10 активістів та 55 волонтерів, ми щодня міряємо якість повітря мобільними приладами, щоб візуалізувати забруднення повітря від автотранспорту та закликати встановити каталізатори. У Грузії 300 тис. людей померли від поганої якості повітря та води», – каже Джорджі Йафорідзе з ініціативи «Моє місто вбиває» (Руставі ).
Тож учасники воркшопу з 5 країн зійшлися в думці, що оскільки проблема забруднення транскордонна, то і її вирішення – також вимагає спільних зусиль та спільних дій усіх країн.
