А головне, різні екологічні громадські організації та медіа мають об’єднати зусилля для змін екологічної політики у сфері охорони довкілля. Про це йшла мова 4 лютого на дискусії «Дихати легко. Що треба зробити Україні для покращення якості атмосферного повітря?», організованій МБО «Екологія-Право-Людина», куди ми були запрошені висловитися.
Яка ситуація із забрудненням повітря зараз?
Безперечно, якість повітря в Україні є незадовільною і подекуди небезпечною для здоров’я населення. Інформація про забруднення і досі не є загальнодоступною та надається за обмеженим переліком забруднюючих речовин. На рівні держави та органів місцевого самоврядування й досі не впроваджені системи оповіщення населення про випадки небезпечного забруднення повітря.
«Загальна ситуація з якістю та забрудненням повітря складна. Кожен регіон України та кожна окрема адміністративна одиниця має свою специфіку забруднення – від пріоритетних забруднюючих речовин до ризиків й наслідків впливу на здоров’я населення”, – охарактеризував становище з якістю повітря в Україні учасник дискусії Максим Сорока, науково-технічний радник міжнародного проєкту «Чисте повітря для України».
Проблема забруднення повітря стосується не лише промислових регіонів. На це поскаржилися активістки із невеликих забруднених міст, які не на слуху журналістів. Про жахливу ситуацію із забрудненням довкілля свинофермою емоційно розповіла Галина Солонецька, активістка, с. Гряда (Львівщина).
«В Україні відсутнє нормування та регулювання одорації (неприємних запахів) відповідно до світової та Європейської практики як інтегрального показника забруднення повітря, – прокоментував як фаховий еколог Максим Сорока. – Якщо обговорювати саме тваринницькі комплекси, то одорація має стати вирішальним чинником для модернізації цих виробництв».
Тетяна Василенко, активістка із м. Кам’янське Дніпропетровської області, пожалілася, що селище страждає від забруднення повітря через високу концентрацію металургійних і хімічних підприємств. Тому мешканці виступили проти наміру переробки підприємством небезпечних відходів. Хоча багато хто живе в санітарно-захисних зонах.
Забруднення повітря в різних куточках України видно навіть з висоти, як свідчить дослідження “Забруднення повітря – погляд з космосу”.
Хто ж винен і що робити?
Свою думку виклала Ольга Мелень-Забрамна, керівниця юридичного відділу МБО «Екологія-Право-Людина». На її думку, потрібно оновити технологічні нормативи забруднюючих речовин, нормативи ГДК, на основі яких даються дозволи на викиди, варто включити у перелік небезпечних забруднюючих речовин діоксини і фурани. Необхідно залучати громадськість під час отримання підприємствами дозволів на викиди та робити інформацію доступною.
Також відкритим залишається питання про порядок обчислення фонових концентрацій забруднюючих речовин та їх впливу на величину гранично-допустимого викиду у дозвільних документах. “Потрібен докорінний перегляд переліку найбільш поширених та небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню, – додає Сорока. – Постанова 1598 була складена ще у 2001 році та не враховує ані сучасну специфіку забруднення повітря в Україні, ані настанови та рекомендації ВООЗ. В першу чергу це стосується регулювання дрібнодисперсного пилу (РМ2.5 та РМ10) та чіткого і неоднозначного переліку сполук важких металів та стійких органічних сполук.
Олена Шафранова, голова ГС «ДТКР», зазначила, що нарешті контролюючі органи запрацювали, виходять на позапланові перевірки, але їм треба повчитися складати приписи, щоб порушники не могли їх скасовати. На думку активістки, жодне підприємство у Кривому Розі не провело ОВД належним чином.
Богдан Кученко, еколог МБО «Екологія-Право-Людина», назвав головними причинами загрозливого стану довкілля неефективний контроль з боку держави та фактичну відсутність державної системи моніторингу якості повітря.
«Проблеми екологічного контролю – це тривала процедура позапланових перевірок, мізерні штрафи біля 800 грн за недопуск екоінспектора, корумпованість ДЕІ», – зазначив він. Прикладом назвав Харківський коксохім, де у вересні 2020 року забруднення в 40 разів перевищувало рекомендований ВООЗ граничний рівень, однак екоінспеція потрапила на завод лише через рік та припис був мінімальним.
Тож закликав прийняти законопроєкт №3091 про екологічний контроль, яким збільшить штрафи за недопуск та порушення законодавства, дозволить більшу оперативність перевірок, розширить методи контролю, та розробити Закон «Про моніторинг якості атмосферного повітря».
«Зараз в Україні відбувається зміна системи моніторингу якості повітря (детальний аналіз у нашому дослідженні “Управління якістю атмосферного повітря: від концепції до впровадження”, – прокоментував Максим Сорока. – Зараз команда експертів “Чисте повітря для України” готує деталізований аналіз цих планів моніторингу та їх спроможності впливати на якість повітря у громадах».
Важливою проблемою є той факт, що щосекунди накопичуються нові дані моніторингу (у тому числі суб’єктами господарювання на джерелах викидів), проте що з ними робити та як далі використовувати – ні у муніципалітетів, ні у держави немає навіть бачення. Науковці деяких вишів в якості прикладів готують детальні аналізи для певних зон та агломерацій, проте це не є вирішенням проблеми. Адже результати моніторингу важливі тільки тоді, коли впливають на зміни екологічної політики ( порядок видачі та перегляду дозволів на викиди, позаплановість нагляду та контролю).
Тож сучасні автоматизовані системи моніторингу якості повітря (які починають створювати на рівні промислових зон та агломерацій) мають впливати на дозвільну систему та бути індикатором заходів позапланового нагляду та контролю.
Ольга Євстігнєєва, комунікаційна менеджерка Команди підтримки реформ при Міндовкілля, підкреслила високий вплив на довкілля українських ТЕС, особливо Бурштинської ТЕС. Та зауважила, що публікації на екологічні теми в українських медіа часто замовлені бізнесом, який не хоче змін.
Також, додали екологи, потрібно змінити підходи до формування “рейтингів підприємств-забруднювачів” у Мінприроди та медіа. Неможливо прямо порівнювати викиди 100 тонн пилу з викидами 1 тонни фенолу або іншої сильно-токсичної сполуки. Важливіше враховувати не масу викиду, а ризики, які створюють забруднюючі речовини та кожне джерело забруднення.
Присутні зійшлися на думці, що Україні для досягнення чистого повітря потрібні передусім деолігархізація та поєднання зусиль всього громадянського суспільства, а ще прийняття прогресивних законів та їх дотримання.
