Володимир Боголюбов, професор кафедри загальної екології, радіобіології та безпеки життєдіяльності Національного університету біоресурсів і природокористування України – один з перших професорів екології, хто підтримав громадський моніторинг як явище і впевнено заявляє про його достовірність даних. Ми поговорили з експертом про моніторинг якості повітря у Києві.
– Як ви дізналися про громадський моніторинг і чим він привернув вашу увагу?
– У нас уже кілька років працює на кафедрі станція EcoCity. Першим я познайомився з SaveDnipro, вони зробили просту дешеву станцію з пиломіром. Тоді побачив більш серйозні станції EcoCity з різними датчиками. Я оцінив ентузіазм і творчість цих хлопців, їх керівників, чеських колег, які передають Україні свій досвід.
На днях планую встановити на кафедрі нову станцію EcoCity, що нам подарували: вже з датчиками діоксиду азоту, оксиду вуглецю, озону, аміаку, радіації.
Стежу за даними на міжнародній платформі Air pollution, куди надходить інформація громадського і державного моніторингу усіх станцій з усієї Європи і світу.
Чим громадські системи цікаві, то це масовістю та доступністю для населення, університетів. Лише в Києві біля 200 точок моніторингу якості повітря, і попри відключення електроенергії, більшість працює. Для порівняння, державна система моніторингу атмосферного повітря в Києві має 16 стаціонарних постів, а КМДА – 5, але вже сучасних і повнофункціональних автоматичних постів моніторингу з сертифікованими приладами.
Тож громадськість отримала можливість отримувати достовірну інформацію про стан повітря практично в усіх куточках міста в будь-який час доби. (Я наголошую на достовірності інформації, бо ми постійно робимо порівняння даних громадських станцій та сертифікованих, вони співпадають, хоч і не на 100%, але достатньо, щоби їм довіряти).
– Що ви робите з отриманими даними?
– Проблема, що ці дані, які щохвилини змінюються хтось має обробляти. Ми працюємо над тим, щоб усі забрані дані було легко аналізувати та формулювати у вигляді, зручному для прийняття управлінських дій з охорони повітря.
Давати сповіщення громадськості про небезпечні рівні забруднення – добре. Але так можна робити в соцмережах, а державні органи не мають права надавати попередження на основі даних несертифікованих станцій. В Україні громадська система моніторингу дала поштовх, щоб держава ставила повноцінні автоматичні станції. Реорганізація системи моніторингу активізувалася з 2019 року, після прийняття відповідної Постанови КМУ. Прийняття у вересні цього року Закону України Про Національний реєстр викидів та перенесення забруднювачів на мою думку повинен спонукати підприємства створювати посаду еколога, щоб кваліфіковано проводити моніторингові дослідження і об’єктивно звітувати про рівні викидів і переносу забруднень.
Наприклад, я бачу регулярне забруднення повітря в Києві на проспекті Науки, Глушкова (Академіка Вільямса), на Відрадному з’являються «червоні» точки з високим рівнем забруднення. Можливо, це почали працювати районні котельні. Але державних станцій там немає. Потрібні мобільні лабораторії, які могли би виїжджати на критичні точки для проведення більш точних і детальних аналізів.
КМДА цікавилися нашою системою обробки даних та алгоритмом підтримки прийняття управлінських рішень. Їх станції сертифіковані, дорогі, але кореляція вимірювань між їх системами та громадськими станціями очевидна.
– Чи помітили зміни якості повітря чи радіації у Києві під час війни?
– За нашими спостереженнями, під час активних воєнних дій під Києвом у березні-квітні були сплески забруднення повітря, проте війна не мала сильного довготривалого впливу на стан атмосферного повітря (може це ще пов’язано з тим, що в цей період переважав вітер південно-західного напрямку). Більш тривалий вплив мають пилові бурі, пожежі, викиди ТЕС.
Видно, коли палять бадилля і сміття восени. Тож наявність хоч однієї громадської станції моніторингу якості повітря в ОТГ була би доречною, щоб голова сільради міг показати, як люди самі руйнують довкілля.
Війна багато змінила в свідомості. Під час війни люди більше бережуть Україну, довкілля в тому числі. Ми повинні усвідомлювати, що відновлення природи буде відбуватись повільніше, ніж відбудова доріг та інфраструктури.
