На відкритому онлайн-семінарі «Полігони відходів: безпека, ризики та моніторинг» українські та чеські фахівці обговорили, як громадам перейти від проблемних сміттєзвалищ до сучасних полігонів, що відповідають європейським нормам. У фокусі — технічні рішення для моніторингу підземних і поверхневих вод, поводження з інфільтратом і біогазом, рекультивація, а також управлінські кроки: планування, кластеризація, тарифоутворення та комунікація з мешканцями.
Відеозапис заходу можна переглянути на нашому ютуб-каналі ТУТ>>
Марцела Чернохова, координаторка програми «Чисте повітря для України» (Arnika, Прага), під час вітального слова зазначила, багато рішень уже випробувані в ЄС. Вона впевнена, що їх можна використати і для українських реалій.
«Ми віримо в обмін досвідом: багато рішень можна адаптувати. Сміттєзвалища — спільний виклик для більшості громад», — Марцела Чернохова, координаторка програми «Чисте повітря для України» (Arnika, Прага).
Звалище — це хаотичне складування сміття без контролю за джерелами та впливом на довкілля. Полігон — інженерна споруда з гідроізоляцією, системами збору інфільтрату й біогазу, регулярним моніторингом ґрунтів, води та повітря. Саме ці елементи відрізняють безпечний полігон від небезпечного звалища.
Чеський досвід: як рекультивують полігони за євростандартами
Рекультивація починається з аудиту та проєкту: інвентаризації ділянки, збирання історії впливів та попередньої оцінки ризиків, зазначив Онджей Перлінгер, ліцензований інженер із водного господарства та ландшафтної інженерії (DEKONTA, a.s.).
«Без карти ризиків жоден план — лише побажання. Ми мусимо знати, що, де і як мігрує. Наше основне завдання — точно ідентифікувати ризики для вод, ґрунтів, повітря й людей, а потім зменшити їх проєктом і моніторингом», — пояснює інженер Онджей Перлінгер, який понад 10 років працює в DEKONTA.
Його презентація — це практичний конспект того, як Чехія пройшла шлях від хаотичних звалищ до інженерних полігонів, і як цей досвід можна застосувати громадам в Україні.
Коротка історія переходу від звалищ до полігонів у Чехії:
До 1989 року в колишній Чехословаччині налічувалося ~150 000 звалищ.
1991–2002: імплементація вимог до полігонів, облік і регулювання.
1997: «платиш — утилізуєш» (плата за захоронення стимулювала зменшення відходів).
2001: перехід на каталог відходів ЄС;
2020: оновлення законодавства.
Сьогодні — близько 314 полігонів із системним контролем.
«Ми вчилися на помилках. І перейшли від масових хаотичних звалищ до інженерних споруд із екранами та контролем, а саме, до полігонів із нижньою гідроізоляцією, дренажем, контролем інфільтрату та системами дегазації», — Перлінгер.
На підставі аудиту готується проєкт рекультивації з кошторисом, календарним планом і процедурою ОВД/EIA. Цей пакет документів задає стандарти якості для підрядників і стає базою для майбутнього контролю.
Далі — гідроізоляція та дренаж: полігон перекривають шарами глини чи геомембран, дощова вода відсікається й потрапляє в герметичні резервуари.
«Інфільтрат — небезпечний “коктейль”. Його треба збирати й очищати, а не відстоювати в ґрунт», — наголошує Перлінгер.
Ключова умова — моніторинг у повному колі: свердловини навколо полігону, контроль поверхневих вод, повітря й осідань. Газ відводять через свердловини і спалюють у факелах чи використовують для виробництва енергії.
«Газ має бути ресурсом, а не ризиком», — додає інженер із водного господарства та ландшафтної інженерії (DEKONTA, a.s.).
Рекультивація завжди подвійна: технічна (укріплення, дренаж, дороги) та біологічна (трава, дерева з поверхневою кореневою системою). Будівельні відходи обробляють окремо: чистий бетон — ресурс, а не баласт.
«Якщо зробити все правильно, вода не потрапляє в тіло полігону, інфільтрат не мігрує, а газ контрольований», — каже Онджей.
Після завершення будівельної фази формується паспорт полігону зі схемами мереж і актами виконаних робіт. Але на цьому процес лише входить у довгу фазу:
«Ми тримаємо систему під наглядом 30–40 років — вода, газ, осідання, цілісність покриття», — описує експерт чеську практику.
Саме довгостроковий контроль гарантує, що ефект рекультивації збережеться.
База, де можна подивитися інформацію про полігони в Чехії
Перлінгер навів кілька кейсів, реалізованих у Чехії:
Західна Богемія: поетапна рекультивація ділянки в два етапи: з 2010 по 2012 рр. і потім з 2019 по 2021 рр.:
більше свердловин, розширена мережа дренажу, завершення біорекультивації (трава, дерева).
Синім на схемі позначено рух підземних вод, червоні кола за межами полігону – колодязі для забору проб води, червоні кола в периметрі – точки забору проб повітря.
Річкове річище, забудова: вилучення небезпечних включень, перенесення та ізоляція відходів, відновлення території під паркування/майбутню забудову.
Надзвичайна подія (витік бензолу): локалізація, перекладка залізничної гілки, дегазація й ремедіація ґрунтів.
«Спершу — зупинити міграцію забруднювачів. Далі — проєктувати захист і контролювати його виконання», — підсумовує експерт логіку дій.
Приклад рекультивації полігонів з пестицидами у Молдові (всі етапи до результату), знайдете ТУТ>>
Що важливо запам’ятати громадам
Не все переносити: інколи дешевше знешкодити на місці й герметично «закрити» полігон, ніж переміщати маси.
Моніторинг не закінчується з кінцем будівництва — він триває десятиліттями.
Точки збору небезпечних фракцій (батарейки, ртутні лампи, електроніка) — обов’язковий елемент системи.
Комунікація: прозорі дані моніторингу, маршрути відходів, тарифи, терміни.
«Якщо зробити все правильно, дощова вода не потрапляє в тіло полігону, інфільтрат не мігрує, а газ — контрольований ресурс, а не ризик», — підсумував Перлінгер.
Його меседж простий: інженерія, дисципліна й довгий моніторинг перетворюють полігон із загрози на керовану інфраструктуру.
Переглянути та завантажити презентацію О.Перелінгера:
Український контекст: виклики і базові вимоги безпеки
Сьогодні в Україні тисячі офіційних і несанкціонованих звалищ, і лише невелика частина полігонів відповідає сучасним нормам. Пожежі, джерела інфільтрату й стихійні скиди — усе це наслідок браку інфраструктури та системності. Інфраструктурний дефіцит очевидний: близько 200 полігонів на 875 га, з яких лише 12 відповідають нормам, а 139 — відверто не відповідають. Тому у фокусі — новий закон, регіональні та місцеві плани управління відходами і кластеризація.
Як пояснив Сергій Березань, заступник начальника управління екології Дніпропетровської обласної ради, окремим громадам важко самостійно впоратися з таким масштабом проблеми:
«До 100 тисяч населення власний полігон — частіше економічно необґрунтовано. Потрібні кластери, сортувальні станції, держпідтримка та зрозумілі тарифи».
За його словами, перевезення відходів на далекі відстані збільшує тарифи, тому громади все частіше питають про локальні сортувальні станції та прозорі ланцюжки утилізації.
«Без системного підходу — планів, тарифів і партнерств — ми лише гаситимемо пожежі, а не вирішуватимемо проблему», — наголосив Березань.
За оцінкою спікера, на одного мешканця припадає 400–500 кг ТПВ на рік, а в Дніпропетровській області це мільйони м³ відходів щороку: Дніпро — ≈2,5 млн м³, Кривий Ріг — ≈1,8 млн м³.
Не менш складна — соціальна прийнятність.
«Щойно з’являється намір будувати полігон чи сортування, люди очікувано опираються — бо пам’ятають старий досвід смороду, пожеж і фільтрату. Наше завдання — показати, що за євронормами це інженерна система, а не “чорна діра”», каже Березань.
Правила також вимагають відмови від змішаних відходів і окремого збору небезпечних фракцій (лампи, батарейки, електроніка).
«Це вже питання екологічної свідомості: що і куди класти, і що не має права опинятися у загальному контейнері».
Заступник начальника управління екології та використання природних ресурсів виконавчого апарату ДОР Сергій Березань наголошує, висновок простий і жорсткий:
«Без планів, тарифів, кластерів і партнерств ми далі лише гаситимемо пожежі. Але шлях є — і він про проєкти за європейськими стандартами, прозорий моніторинг і довіру громад».
Технічний мінімум безпеки
Олександр Зудіков, директор Центру екологічного моніторингу, зазначив, що на практиці будь-який сучасний полігон повинен відповідати базовим вимогам безпеки.
Євроінтеграція задає курс: рамкова Директива 2008/98/ЄС про відходи, 1999/31/ЄС про захоронення, 2012/19/ЄС (WEEE), директиви щодо упаковки та батарей визначають стандарти, які Україна імплементує у власне право: Закон “Про відходи”, Закон “Про ОВД”, Правила експлуатації полігонів, а також ДБН “Полігони ТПВ” — «біблія» для проєктантів і експлуатантів.
Ізоляційні екрани захищають ґрунтові й поверхневі води, дренажні системи відводять рідину в герметичні резервуари, а газові свердловини та факели запобігають вибухам і пожежам. До цього додаються щоденні процедури: ущільнення сміття, пилопригнічення, робота дезбар’єрів.
«Інфільтрат — небезпечний коктейль. Його не можна “просто відстояти”. Збір, ізоляція, очищення — безальтернативні».
Ключова відмінність полігону від звалища — водонепроникна основа. Сучасний збір інфільтрату забезпечують 3D-композити або полімерні дренажні тунелі (один блок заміняє десятки метрів труб і сотні кілограмів гравію). Далі — багатоступенева очистка: механічна → біо/фізико-хімічна → УФ/випарювання. Частково очищену воду можна використовувати як технічну (пилопригнічення, мийка техніки) лише після досягнення нормативів.
Паралельно влаштовують газозбірні свердловини з колекторами та вакуумною станцією; біогаз іде на факел або когенерацію (електрика/тепло). Регулярне перекриття інертним матеріалом зменшує ризики пожеж і викидів.
Не менш важливий блок — моніторинг. За словами Зудікова, підземні води потрібно перевіряти щоквартально, поверхневі — за спеціальною програмою, ґрунти — щонайменше двічі на рік. На межі санітарно-захисної зони має відбуватися контроль повітря на вміст CO₂, SO₂, NOx та інших сполук.
Сучасний полігон обов’язково має мати сортувальну станцію — це зменшує обсяг захоронення й ризики. Окрема фракція — будівельні відходи, інертні матеріали (чистий бетон) подрібнюють і використовують повторно. Небезпечні фракції — батарейки, ртутні лампи, електроніка — лише через ліцензованих операторів; мережу приймальних пунктів слід розвивати разом із ритейлом та муніципалітетами.
«Ізоляція знизу і згори, збір інфільтрату та газу, лабораторний контроль — це базові вимоги безпеки. Без них полігон повертається у статус звалища», — додає експерт.
Не варто забувати і про рекультиваційний шар. Насадження — із поверхневою кореневою системою, щоб не пошкодити ізоляцію.
«Дослідження показують: вищі злакові можуть акумулювати забруднювачі в коренях, а надземну біомасу — безпечно спалювати як паливо; з 3-го року потенціал — 15–20 т/га біомаси», — зауважує Олександр Зудіков на останок.
Успіх залежить не лише від техніки, але й від управління: прозора комунікація з мешканцями, публічні дані моніторингу, чіткі тарифи й залучення міжнародних донорів або державно-приватних партнерств. Саме це дозволить перейти від хаотичних звалищ до сучасних полігонів, які не несуть загрози громадам.
Очікування громад і практичні рішення
Питання, які найчастіше ставлять громади, стосуються практичних речей і звучать наступним чином:
Чи можна розмістити сортувальну станцію на полігоні? Так, це доцільно і передбачено нормами — зменшує обсяг захоронення.
Що робити з дощовою водою, яка контактує з тілом полігону? Збирати в окремі місткості, частково використовувати для пилопригнічення, надлишки — на очисні споруди.
Куди подіти лампи, батарейки, е-відходи? Потрібна мережа приймальних пунктів; для небезпечних фракцій — тільки ліцензовані оператори.
Чи реально повторно використовувати очищений інфільтрат? Технологічно — так, економічно часто складно; рішення приймається після ТЕО і пілотних випробувань.
Рекомендації громадам
Почніть з інвентаризації: карта звалищ/полігонів, ризики для вод/повітря/населення.
Об’єднуйтеся в кластери: економіка масштабу для полігону, сортування та перевезень.
Проєктуйте за євронормами: нижня/верхня ізоляція, дренаж інфільтрату, дегазація.
Впровадьте моніторинг «до/під час/після»: свердловини, вода, повітря, ґрунт, онлайн-звітність.
Інфраструктура окремого збору: батарейки, лампи, електроніка, будівельні відходи.
Комунікація з мешканцями: маршрути відходу, тарифи, результати вимірювань, контроль якості.
Фінансування: державні/регіональні програми, міжнародні донори, державно-приватні партнерства.
Україна може швидко скоротити екологічні та соціальні ризики від сміттєзвалищ, якщо поєднає європейські технічні стандарти, кластерну економіку управління відходами та відкриту комунікацію з громадами. Кроки відомі: інвентаризація, проєктування за нормами, моніторинг, сортування, рекультивація. Питання — у дисципліні виконання та стійкому фінансуванні.
Відеозапис заходу дивіться на нашому ютуб-каналі ТУТ>>
