Завершився проєкт “Ні Харківському Коксохіму” із навчання містян захищати власні екологічні права, підтриманий в рамках Програми малих грантів 2021. Публікуємо відповіді юристів на питання, які можуть бути корисні надалі мешканцям інших міст у боротьбі за безпечне довкілля.
До війни харків’яни довго боролися проти коксохімічного заводу, який змінював власників, назви, але десятиліттями отруював повітря прямо в житловому мікрорайоні. Незважаючи на війну та масовані ракетні обстріли, завод продовжив працювати. А харківська громадська організація “Громадський рейтинг” організувала юридичні консультації для містян.
Мешканці міста навчилися робити правову експертизу, правильно подавати позови в суд. А отримані консультації склали корисну добірку питань-відповідей.
Питання 1. Процедура отримання звітів по інвентаризації викидів.
Відповідно до ст. 31 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” та ст. 4 Закону України “Про охорону атмосферного повітря” нормування у галузі охорони атмосферного повітря проводиться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони атмосферного повітря від забруднення. Згідно з п. 1.4. Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, Затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10 лютого 1995 р. № 7 (далі – Інструкція), інвентаризація включає в себе характеристику технології, газоочисних установок з точки зору утворення і відведення забруднюючих речовин, визначення параметрів стаціонарних джерел викидів, а також характеристику неорганізованих джерел. Інвентаризація викидів забруднюючих речовин може проводитись як в повному обсязі, так і вибірково по визначенню параметрів окремих джерел утворення або викидів, визначенню якісних і кількісних характеристик окремих забруднюючих речовин, що відводяться в атмосферне повітря при експлуатації технологічного обладнання.
У п.1.8 Інструкції визначено, що інвентаризацію викидів забруднюючих речовин підприємство проводить в строки, встановлені Кабінетом Міністрів України, рішеннями місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Мінприроди.
Згідно з п.1.9 Інструкції, відповідальність за достовірність результатів, повноту і якість інвентаризації, а також за якість представленого звіту несе організація, яка виконувала дану роботу.
Після проведення інвентаризації матеріали звіту інвентаризації викидів забруднюючих речовин затверджуються керівником підприємства, для якого виконується інвентаризація, відповідним записом і печаткою на звіті.
Матеріали звіту по інвентаризації викидів, з моменту затвердження його керівником підприємства, зберігаються на підприємстві до проведення наступної інвентаризації, відповідно до п.1.10 Інструкції.
Пункт 1.11. містить положення про те, що суб’єктом господарювання, об’єкт якого належить до першої групи, звіт про інвентаризацію викидів забруднюючих речовин подається в Мінприроди для реєстрації у вигляді роздрукованого звіту (один примірник) та в електронній формі. Належність об’єкта до тієї чи іншої групи визначається відповідно до статті 11 Закону України “Про охорону атмосферного повітря”, а саме: у ч.7 ст. 11 вказано, що до першої групи належать об’єкти, які взяті на державний облік і мають виробництва або технологічне устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. Оскільки об’єкт ТОВ “КОКСОВИЙ ЗАВОД “НОВОМЕТ” належить до першої групи, то, відповідно, на ТОВ “КОКСОВИЙ ЗАВОД “НОВОМЕТ” покладено обов’язок подавати звіт до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди), замість якого було створено інший орган – Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (Міндовкілля).
Відповідно до ст.1 Закону України “Про доступ до публічної інформації”, публічною інформацією вважається відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з п.1 ч.1 ст.3 цього Закону, Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов’язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Серед способів доступу до інформації, визначених статтею 5 цього Закону, передбачено надання інформації за запитами на інформацію. У розумінні цього Закону, розпорядниками інформації, відповідно до ч.1 ст.13, також є суб’єкти владних повноважень – органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання. Особа може реалізувати право на доступ до інформації за інформаційним запитом, керуючись положеннями статті 19 цього Закону, відповідно до якої запитом на інформацію є прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Хоча законом не встановлено жорстку форму і письмовий запит подається в довільній формі, але запит на інформацію обов’язково має містити:
1) ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Законом також передбачено можливість подання запиту шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.
Статтею 20 цього Закону врегульовано строки розгляду запитів на інформацію. Таким чином, за загальним правилом, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.
Отже, враховуючи все вищезазначене, на підприємство покладено обов’язок проводити інвентаризацію в строки, встановлені Кабінетом Міністрів України. Крім того, право проводити такі заходи мають інші суб’єкти господарювання на замовлення підприємства. Відповідальність за достовірність результатів, повноту і якість інвентаризації, а також за якість представленого звіту несе саме та організація, яка виконувала дану роботу. Проте, обов’язком підприємства, зокрема, є подання звіту, що належить до публічної інформації, до Міндовкілля, що є розпорядником такої інформації й на запит особи має надати таку інформацію відповідно до порядку та у строк, встановлений законодавством.
Питання 2. Прогнозування можливості використання результатів моніторингу повітря приватними компаніями (суб’єктами господарювання). Процедура створення сертифікованої моніторингової мережі спостереження за викидами, можливості впливати на відповідальних осіб, що приймають таке рішення.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 22 ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”, З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державного моніторингу навколишнього природного середовища. Спостереження за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища. Зазначені підприємства, установи та організації зобов’язані безоплатно передавати відповідним державним органам аналітичні матеріали своїх спостережень. Порядок здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.32 ЗУ “Про охорону атмосферного повітря”, моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря проводиться з метою отримання, збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про викиди забруднюючих речовин та рівень забруднення атмосферного повітря, оцінки та прогнозування його змін і ступеня небезпечності та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень у галузі охорони атмосферного повітря. Моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря є складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища. Порядок організації та проведення моніторингу у галузі охорони атмосферного повітря встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 р. № 827 було затверджено Порядок здійснення державного моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря, який визначає визначає механізм організації та здійснення державного моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря, взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади та органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, органів місцевого самоврядування у процесі здійснення такого моніторингу і забезпечення зазначених органів інформацією для прийняття рішень, пов’язаних із станом атмосферного повітря, та інформування населення про такий стан.
Відповідно до п.6 Порядку здійснення державного моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря (далі – Порядок), суб’єктами моніторингу атмосферного повітря є Міндовкілля, МОЗ, ДСНС, ДАЗВ, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська міська держадміністрація, виконавчі органи міських рад.
У пункті 7 Порядку визначено, що Суб’єкти моніторингу атмосферного повітря встановлюють пункти спостережень, ведуть спостереження за рівнями забруднювальних речовин та вмістом складових та/або показників атмосферних опадів, визначених у списку А пункту 1 додатка 2, проводять аналіз і прогнозування стану атмосферного повітря та оцінювання його якості з дотриманням законодавства про охорону атмосферного повітря, єдиних методичних вимог у сфері державного моніторингу у галузі охорони атмосферного повітря, а також вимог Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність”.
За рішенням місцевих органів виконавчої влади, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища або органів місцевого самоврядування з урахуванням даних, одержаних у результаті здійснення заходів державного нагляду (контролю) та державного соціально-гігієнічного моніторингу, інформації з реєстру викидів та перенесення забруднювальних речовин відповідно до Протоколу про реєстри викидів і перенесення забруднювачів, даних передбаченої законодавством звітності (включаючи державну статистичну звітність), а також даних та інформації щодо об’єктів, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану атмосферного повітря, в окремих зонах та агломераціях можуть здійснюватися спостереження за рівнями забруднювальних речовин, визначених у списку Б пункту 1 додатка 2.
Підприємства, установи, організації, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану атмосферного повітря, можуть встановлювати пункти спостережень та вести спостереження за рівнями забруднювальних речовин, визначених у списках А та Б пункту 1 додатка 2.
Для довідки: до списку А належать такі забруднювальні речовини: діоксид сірки, діоксид азоту та оксиди азоту, бензол, оксид вуглецю, свинець, тверді частки (ТЧ10)–, тверді частки (ТЧ2,5)–, арсен, кадмій, ртуть, нікель, бенз(а)пірен (у деяких випадках – бенз(а)трацен, бензо(b)флуорантен, індено(1,2,3-cd)пірен, дибенз(a,h)антрацен), озон, а також такі показники та складові атмосферних опадів, як: іони амонію, гідрокарбонат-іони, они калію, Іони кальцію, Загальна кислотність, іони магнію, іони натрію, нітрат-іони, сульфат-іони, хлорид-іони, рН; до списку Б – аміак, анілін, водень хлористий, водень ціаністий, залізо та його сполуки (у перерахунку на залізо), кислота азотна, кислота сірчана, ксилол, леткі органічні сполуки (1-бутен; 1-пентен; 1,2,3-триметилбензол; 1,2,4-триметилбензол; 1,3-бутадієн; 1,3,5-триметилбензол; 2-пентен; ацетилен; бензол; етан; етилбензол; етилен; загальна кількість вуглеводнів, які не належать до гомологічного ряду метану; i-бутан; i-гексан; ізопрен; i-октан; i-пентан; м+п-ксилол; н-бутан; н-гексан; н-гептан; н-октан; н-пентан; o-ксилол; пропан; пропен; толуол; транс-2-бутен; формальдегід; цис-2-бутен, марганець та його сполуки (у перерахунку на діоксид марганцю), мідь та її сполуки (у перерахунку на мідь), сажа, сірководень, сірковуглець, фенол, фтористий водень, хлор, хлоранілін, хром та його сполуки (у перерахунку на хром), цинк та його сполуки (у перерахунку на цинк).
Тобто, серед суб’єктів моніторингу атмосферного повітря відсутні фізичні особи та юридичні особи приватного права, що не є забрудниками. В межах правових методів впливу на розвиток державної системи моніторингу атмосферного повітря варто виокремити таке: відповідно до п. 17 Порядку, для розгляду поточних питань, пов’язаних із проведенням моніторингу атмосферного повітря та управлінням якістю атмосферного повітря, органами управління якістю атмосферного повітря утворюються комісії з питань здійснення державного моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря та управління якістю атмосферного повітря в кожній зоні та агломерації.
Комісія з питань здійснення державного моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря та управління якістю атмосферного повітря – консультативно-дорадчий орган у межах території зони або агломерації, утворений органом управління якістю атмосферного повітря відповідної зони або агломерації з метою забезпечення взаємодії суб’єктів моніторингу атмосферного повітря.
До складу комісії з питань здійснення державного моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря та управління якістю атмосферного повітря входять представники:
– органу управління якістю атмосферного повітря відповідної зони або агломерації;
– регіонального або обласного центру з гідрометеорології на відповідній території;
– ДАЗВ (у зонах, до території яких входить зона відчуження та зона безумовного (обов’язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи);
– територіального органу Держекоінспекції, що здійснює свої повноваження у межах зони або агломерації;
– інших територіальних органів центральних органів виконавчої влади, що здійснюють свої повноваження у межах зони або агломерації (за згодою);
– представники органів місцевого самоврядування, що здійснюють свої повноваження у межах зони або агломерації (за згодою);
– підприємств, установ, організацій, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану атмосферного повітря, що ведуть спостереження за рівнями забруднювальних речовин у межах зони або агломерації;
– науково-дослідних установ (за згодою);
– громадських об’єднань, що провадять свою діяльність у межах зони або агломерації (за згодою).
Комісії з питань здійснення державного моніторингу у галузі охорони атмосферного повітря та управління якістю атмосферного повітря подають пропозиції до планів поліпшення якості атмосферного повітря в частині здійснення заходів щодо поліпшення якості атмосферного повітря та сприяють їх реалізації, а також сприяють виконанню в зоні або агломерації короткострокових планів дій.
Тобто, як представник громадського об’єднання, що провадить свою діяльність у межах відповідної зони або агломерації, ви можете претендувати на право входження до Комісії з питань здійснення державного моніторингу у галузі охорони атмосферного повітря та управління якістю атмосферного повітря і безпосередньо впливати на розвиток державного моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря.
Проблема правового регулювання моніторингу у галузі охорони атмосферного повітря залишається актуальною вже довгий час. Україна взяла на себе зобов’язання реформувати природоохоронне законодавство й привести його у відповідність стандартам ЄС. Питання громадського моніторингу шляхом встановлення станцій моніторингу якості атмосферного повітря (далі – громадського моніторингу) належним чином законодавчо не врегульовано. Наразі в Україні існують проекти, які займаються створенням мереж громадського моніторингу. Проте, громадські мережі моніторингу повітря не підлягають прямій сертифікації, зокрема через те, що в Україні відсутні технічні регламенти для сертифікації такого обладнання. До таких станцій не висуваються вимоги повного розподілу фракцій та повного осушування проби.
Отже, громадський моніторинг – у першу чергу індикативний, тобто є індикатором забруднення повітря та сигналом до органів місцевого самоврядування та влади досліджувати забруднення повітря референтними методами. Результати громадського моніторингу можна і потрібно використовувати як обґрунтування підстав звернення громадян до контролюючих органів з метою вчинення заходів з усунення порушень екологічного законодавства.
Питання 3. Діяльність Держпродспоживслужби
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. No 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Державну санітарно-епідеміологічну службу України реорганізовано шляхом приєднання до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 р. No 260-р «Питання Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» Держпродспоживслужба забезпечує здійснення покладених на неї функцій і повноважень, в тому числі функцій Держсанепідслужби.
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» дозвільна (погоджувальна) процедура – сукупність дій, що здійснюються адміністраторами та дозвільними органами під час проведення погодження (розгляду), оформлення, надання висновків тощо, які передують отриманню документа дозвільного характеру.
Відповідно до ч.1 ст.4-1 ЗУ «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» Порядок проведення дозвільної (погоджувальної) процедури, переоформлення та анулювання документів дозвільного характеру центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного дозвільного органу, погодженим з уповноваженим органом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» визначено, що порядок проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.6 Порядку проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян – підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого Постановою КМУ від 13 березня 2002 р. N302 Міндовкілля та дозвільні центри передають Держпродспоживслужбі, її територіальним органам відповідно заяву та документи на отримання дозволу. Держпродспоживслужба, її територіальні органи протягом 15 календарних днів з дати надходження документів приймають рішення щодо можливості/неможливості видачі дозволу, яке надсилається Міндовкіллю та дозвільним центрам відповідно. У разі прийняття рішення щодо неможливості видачі дозволу у ньому зазначається зміст зауважень.
З огляду на викладене, видача Держпродспоживслужбою та її територіальними органами рішень щодо можливості/неможливості видачі дозволу на викиди є дозвільною (погоджувальною) процедурою, яка передує отриманню документу дозвільного характеру – дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, який видається Мінприроди та дозвільним центром.
Відповідно до ст.9 ЗУ «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» уповноважений орган здійснює в межах своєї компетенції контроль за додержанням вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру.
Порядок здійснення контролю за додержанням вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру, затверджений Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 24.03.2017 № 442 (далі – Порядок) визначає процедуру здійснення Державною регуляторною службою України (далі – ДРС) як спеціально уповноваженим органом з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності контролю за додержанням дозвільними органами (їх посадовими особами) вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру та встановленого порядку їх видачі.
Відповідно до п.3 Порядку Контроль за додержанням дозвільними органами (їх посадовими особами) вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру та встановленого порядку їх видачі здійснюється шляхом проведення планових та позапланових перевірок.
Відповідно до п.5 Порядку Планові перевірки проводяться згідно з річним планом, який затверджується наказом Мінекономіки до 01 грудня року, що передує плановому. П.7 Порядку зазначає, що Позапланові перевірки проводяться в разі наявності підстав, визначених частиною другою статті 9-1 Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”, відповідно до якої уповноважений орган проводить позапланові перевірки додержання дозвільним органом вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру:
1) на підставі письмової заяви про порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру, поданої суб’єктом господарювання;
2) за письмовими зверненнями або запитами органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (їх виконавчих органів), адміністраторів, правоохоронних органів щодо виявлених фактів порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру;
3) за письмовими зверненнями або запитами народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад щодо виявлених фактів порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру;
4) за рішенням Кабінету Міністрів України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного і соціального розвитку, щодо виявлених фактів порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру;
5) якщо дозвільним органом до уповноваженого органу не подана інформація про усунення порушень вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру;
6) з метою перевірки виконання дозвільним органом припису уповноваженого органу про усунення порушень вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру, зазначеного в акті перевірки.
Відповідно до п.п.14, 15 Порядку Під час проведення планової перевірки дозвільного органу (його посадової особи) щодо додержання порядку видачі кожного окремого документа дозвільного характеру (його виду) комісія перевіряє додержання дозвільним органом вимог Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” щодо одержання погоджень, висновків та інших документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, без залучення суб’єкта господарювання
Під час проведення позапланової перевірки комісією з’ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для її проведення.
Зокрема, на офіційному веб-порталі ДРС опубліковано аналітичний звіт діяльності ДРС, відповідно до якого за 2019 рік було проведено 23 перевірки щодо додержання дозвільними органами вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру , за 2020 було проведено 3 перевірки (2 планові та 1 позапланова), за 2021 рік – 17 перевірок (11планових та 6 позапланових).
Отже, на підставі викладеного можна зробити висновок, що видача Держпродспоживслужбою та її територіальними органами рішень щодо можливості/неможливості видачі дозволу на викиди є дозвільною (погоджувальною) процедурою, яка передує отриманню документу дозвільного характеру. Державна регуляторна служба України є уповноваженим органом, який здійснює контроль за додержанням дозвільними органами (їх посадовими особами) встановленого порядку їх видачі шляхом здійснення планових та позапланових перевірок. Підстави для здійснення позапланових перевірок передбачені ч.2 ст.9-1 Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”.
Питання 4. Звернення до експертів: чи є підприємство саме заводом по виробництву коксу (чи прописані технологічні процеси). Які строки роботи заводу – можливо, що вони вже пройшли? Куди діваються шкідливі сполуки від роботи (наприклад, хімія) – чи дозволена існуюча технологія в Україні? Чи можлива робота підприємства, якщо цільове призначення відпочатку зміненно? Спочатку це було експериментальним виробництвом, а не постійним. Та будувався майновий комплекс як коксохімичний, а не просто коксовий. Відповідно, розраховувалась санітарно-захисна зона та інше.
Юридичну особу ТОВ «Коксовий завод «Новомет» було створено відповідно до та в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань». ТОВ «Коксовий завод «Новомет» набув права користування Єдиним майновим комплексом, що підтверджено Договором про оренду № 28_250 від 26.09.2019.
Чинне законодавство України не передбачає обов‘язковий розрахунок і встановлення санітарно-захисної зони для існуючого підприємства за умови зміни власника.
Відповідно до п. 5.9. Наказу Міністерства охорони здоров’я України від 19.06.1996 р №173 «Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів», Розміри санітарно-захисних зон для нових видів виробництв, підприємств та інших виробничих об’єктів з новими технологіями, а також зміна цих зон (збільшення чи зменшення згідно з пунктом 5.7) затверджуються Головою Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на підставі результатів проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи відповідних матеріалів.
У п.5.7. вказано, що 5.7. Санітарно-захисна зона для підприємств та об’єктів, що проектуються з впровадженням нової технології або реконструюються, може бути збільшена при необхідності та належному техніко-економічному та гігієнічному обгрунтуванні, але не більше, ніж в 3 рази у випадках:
– відсутності способів очищення викидів;
– неможливості знизити надходження в навколишнє середовище хімічних речовин, електромагнітних та іонізуючих випромінювань та інших шкідливих факторів до меж, встановлених нормативами;
– при розташуванні житлової забудови, оздоровчих та інших прирівняних до них об’єктів з підвітряного боку відносно підприємств в зоні можливого забруднення атмосфери.
Якщо трикратне збільшення санітарно-захисної зони не забезпечує припинення впливу підприємства на стан навколишнього середовища та здоров’я населення, слід приймати рішення відповідно до п.5.5 цих Правил.
Розміри санітарно-захисної зони можуть бути зменшені, коли в результаті розрахунків та лабораторних досліджень, проведених для району розташування підприємств або іншого виробничого об’єкта, буде встановлено, що на межі житлової забудови та прирівняних до неї об’єктів концентрації шкідливих речовин у атмосферному повітрі, рівні шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних та іонізуючих випромінювань, статичної електрики не перевищуватимуть гігієнічні нормативи.
Питання про відповідність виробничих процесів відповідним технологіям встановлюють компетентні органи під час видачі дозволів та ліцензій на здійснення певного виду діяльності.
Серед документів, які досліджувалися, було виділено такий документ як Відповідь Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області №41/18084 від 03.12.2018 на інформаційний запит особи від 01.11.2018, у якому Головне управління Держпродспоживслужби в Харківській області встановило межі розрахованої санітарно-захисної зони у висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 29.12.2006 №05.03.02-07/64894 Робочий проект «АОЗТ «Харьковский коксовый завод» Реконструкция комплекса коксовой батареи №4-бис (м. Харків, Карачівське шосе, 44).
Отже, за адресою м.Хакрів, вул. Карачівське шосе, буд. 44 встановлено санітарно-захисну зону, відповідно до висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 29.12.2006 №05.03.02-07/64894 Робочий проект «АОЗТ «Харьковский коксовый завод» Реконструкция комплекса коксовой батареи №4-бис (м. Харків, Карачівське шосе, 44). Питання про встановлення відповідності технологічних процесів об‘єкта, розташованого за цією адресою державним нормам не є предметом цього дослідження через недостатній обсяг необхідних відомостей та повноважень на проведення таких досліджень.
Питання 5. Проаналізувати матеріали судової справи № 640/30999 по скасуванню дозволу на викиди, позивач Ірина Кравченко.
У провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва перебуває справа № 640/30999/21 за позовною заявою І. Кравченко до Міндовкілля про визнання протиправним та скасування дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря №6310137900-00389 від 05.03.2021. В якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю “Коксовий завод “Новомет”. Проаналізувавши матеріали даної справи, було встановлено наступні ключові моменти та перпективи розгляду справи.
Щодо погодження з Держпродспоживслужбою:
Міндовкілля у відповіді на запит Ірини Кравченко щодо надання інформації стосовно відмов за результатами розгляду документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ТОВ «Коксовий завод «Новомет» повідомило, що Міндовкілля розглядало документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, які були подані ТОВ «Коксовий завод «Новомет» листом від 15.01.2021 No 15/01-02 як вперше подані, оскільки листом №14/01-06 від 14.01.2021 ТОВ звернулося до Міндовкілля з проханням повернути документи, які було подано для отримання дозволу, без розгляду. А також листом від 01.03.2021 No 14/14-01/538-21 Міндовкілля повідомило ТОВ щодо необхідності доопрацювання зазначених документів. Як результат, ТОВ листом від 3 березня 2021 знову подало Міндовкіллю документи для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин, які були отримані 4 березня.
Відповідно до п.6 Порядку проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян – підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого Постановою КМУ від 13 березня 2002 р. N302 Міндовкілля та дозвільні центри передають Держпродспоживслужбі, її територіальним органам відповідно заяву та документи на отримання дозволу. Держпродспоживслужба, її територіальні органи протягом 15 календарних днів з дати надходження документів приймають рішення щодо можливості/неможливості видачі дозволу, яке надсилається Міндовкіллю та дозвільним центрам відповідно. У разі прийняття рішення щодо неможливості видачі дозволу у ньому зазначається зміст зауважень.
Отже, з вище зазначеного можна зробити висновок, що Міндовкілля повинне було передати Держпродспоживслужбі для погодження заяву та документи в кінцевому допрацьованому варіанті, тобто варіант документів, які отримало Міндовкілля станом на 4 березня, проте орган виконавчої влади при видачі дозволу врахувало погодження Держпродспоживслужби від 18.12.2020 р., яке здійснювалось на підставі документів, поданих раніше. Тобто на нашу думку, суд має встановити факт порушення процедури видачі дозволу на підставі відсутності погодження Держпродспоживслужби.
Щодо порушення процедури громадського обговорення:
Відповідно до п.4 Порядку N302 для отримання дозволу суб’єкт господарювання готує інформацію про отримання дозволу для ознайомлення з нею громадськості відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 5 Порядку суб’єкт господарювання, об’єкт якого належить до першої групи, для отримання дозволу подає Міндовкіллю у письмовій та в електронній формі документи, підготовлені відповідно до затвердженої Міндовкіллям Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян – підприємців, а також вміщує в місцевих друкованих засобах масової інформації повідомлення про намір отримати дозвіл із зазначенням адреси місцевої держадміністрації, до якої можуть надсилатися зауваження громадських організацій та окремих громадян.
Отже, з наведених положень можна зробити висновок, що суб’єкт господарювання повинен подати Міндовкіллю документи для отримання дозволу, а також розмістити в ЗМІ повідомлення про намір отримати дозвіл, при цьому текстове наповнення п. 5 Постанови дає підстави тлумачити, що такі дії повинні здійснюватись одночасно. Тому в нашій ситуації ТОВ повинно було, окрім подання документів, які отримало Міндовкілля 15.01.2021 як вперше подані, розмістити у ЗМІ повідомлення про намір отримати дозвіл.
Крім того, інформація про отримання дозволу для ознайомлення з нею громадськості готується як частина документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (Інструкція про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, Наказ Міндовкілля від 09.03.2006р.№108)
Відповідно до п. 2.18 Наказу №108 інформація про отримання дозволу для ознайомлення з нею громадськості повинна включати таке:
опис промислового об’єкта відповідно до пункту 2.3 цієї Інструкції для об’єктів, які віднесені до першої та другої груп.
відомості щодо виду та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відповідно до пункту 2.9 цієї Інструкції;
заходи щодо впровадження найкращих існуючих технологій виробництва відповідно до пункту 2.11 для об’єктів, які віднесені до першої групи;
перелік заходів щодо скорочення викидів забруднюючих речовин відповідно до пункту 2.14 цієї Інструкції для об’єктів, які віднесені до першої та другої груп;
пропозиції щодо дозволених обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відповідно до пункту 2.13 цієї Інструкції;
популярне резюме вищевикладеного для подачі в засоби масової інформації для ознайомлення з громадськістю.
Отже, на підставі вище наведених положень субєкт господарювання спочатку подає до Міндовкілля документи для отримання дозволу, які також повинні містити інформацію для ознайомлення з нею громадськості. Така інформація має включати в себе усі перелічені у п.2.18 Інструкції дані, при цьому слід звернути увагу, що разом з такою інформацією подається популярне резюме для подачі в засоби масової інформації усіх даних, зазначених в п.2.18 Інструкції для ознайомлення з громадськістю. Тобто це ще раз підтверджує те, що повідомленню про намір отримати дозвіл, який розміщується в ЗМІ, передує подання документів до Міндовкілля.
Крім цього, як і зазначалось в позовній заяві І. Кравченко до Міндовкілля, повідомлення про намір отримати дозвіл, опубліковане в ЗМІ 24 грудня 2019 року, не містить усієї інформації, передбаченої в п. 2.18 Інструкції.
Отже, на підставі викладеного можна зробити висновок, що суд, на наше переконання, повинен встановити наявність порушення процедури видачі дозволу через відсутність участі громадськості у даній процедурі.
Щодо надання недостовірної інформації:
У позовній заяві І. Кравченко зазначає, що у ТОВ «Коксовий завод «Новомет» наявний Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 29.12.2006 року, проте у 2006 році такої юридичної особи, як ТОВ «Коксовий завод «Новомет» не існувало.
У своїх поясненнях від ТОВ «Коксовий завод «Новомет» зазначає, що дана юридична особа не є новоствореним об’єктом і не потребує розробки нових документів щодо встановлення нових меж санітарно-захисної зони, оскільки не має наміру впроваджувати нові технології та проводити реконструкцію, яка вплине на межі встановлених нормативів для діючої СЗС в сторону їх збільшення. Проте, нами було досліджено питання щодо правонаступництва між ПрАТ «Харківський коксовий завод» та ТОВ “Коксовий завод “Новомет”, в ході якого зроблено висновок, що правонаступництво не виникало, оскільки ТОВ “Коксовий завод “Новомет” – інша юридична особа, створена внаслідок реєстрації (не в результаті виділу, злиття, перетворення, поділу) відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань”.
Крім того, результатом виділу, злиття чи поділу юридичної особи, організаційно-правовою формою якої є акціонерне товариство, може бути тільки створення акціонерного товариства, відповідно до комплексного тлумачення статей 79, 80, 83-86 Закону України “Про акціонерні товариства”.
Відповідно до ч.1 ст. 87 ЗУ “Про акціонерні товариства”, перетворенням акціонерного товариства визнається зміна організаційно-правової форми акціонерного товариства з його припиненням та передачею всього майна, прав і обов’язків підприємницькому товариству – правонаступнику згідно з передавальним актом. Проте, відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, датою створення ТОВ “Коксовий завод “Новомет” є 30.03.2018. Станом на 30.03.2018 ПрАТ «Харківський коксовий завод» не перебувало в стані припинення.
Тобто, здійснити реєстрацію ТОВ “Коксовий завод “Новомет” на підставі створення в результаті реорганізації ПрАТ «Харківський коксовий завод» було неможливо.
Отже, ТОВ “Коксовий завод “Новомет” є новоствореною юридичною особою, яка не може посилатись на документи іншої юридичної особи, а зокрема на Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 29.12.2006, який належить ПрАТ «Харківський коксовий завод». На підставі вище наведеного суд при розгляді справи повинен врахувати неправомірність посилання ТОВ “Коксовий завод “Новомет” на документи, які належать іншим юридичним особам.
Умови дозволу на викиди суперечать висновку державної екологічної експертизи та обґрунтовуючим документам.
У позовній заяві І. Кравченко зазначає, що у спірному дозволі зазначене граничне виробництво коксового газу, що суперечить Висновку державної екологічної експертизи від 07.11.2017р., виданого для ПрАТ «Харківський коксовий завод», а також документам, в яких обгрунтовуються обсяги викидів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ТОВ Коксовий завод «Новомет».
Насамперед необхідно зазначити, що питання про правонаступництво та підставу виникнення ТОВ Коксовий завод «Новомет» було розглянуто раніше, яким досліджено, що дана юридична особа є новоствореною і, відповідно, не є правонаступницею ПрАТ «Харківський коксовий завод», а отже посилатись на документи, в даному випадку на Висновок державної екологічної експертизи від 07.11.2017р., виданий для ПрАТ «Харківський коксовий завод», є не доречно.
Щодо невідповідності гранично допустимих викидів іншим документам, на які посилається позивач, то відповідно до п.2 розділу І Технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин від коксових печей, затверджені Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 29.09.2009 № 507, встановлюють поточні та перспективні технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних установок, призначених для виробництва коксу, а саме: коксових печей, які обігріваються за рахунок спалювання коксового або доменного газу у суміші з висококалорійним газом, установок безпилової видачі коксу, його гасіння та сортування, пекококсових печей, устаткування для десульфуризації коксового газу з одержанням сірчаної кислоти за методом мокрого каталізу (електрофільтри, патронні фільтри тощо), котельних установок, які виробляють пару і використовують коксовий газ або паливо котельне коксохімічне сумішне.
Відповідно до п.1 розділу ІІ цих Технологічних нормативів з 01 січня 2022 року технологічні нормативи допустимих викидів речовин у вигляді суспендованих твердих частинок, недиференційованих за складом, не повинні перевищувати значень, викладених у пункті 1 розділу ІІІ цих Технологічних нормативів.
Відповідно до п.1 розділу ІІІ цих Технологічних нормативів масові концентрації речовин у вигляді суспендованих твердих частинок, недиференційованих за складом, не повинні перевищувати для коксових печей– 50 мг/м3, тобто з 1 січня 2022 року технологічний норматив допустимих викидів повинен відповідати перспективному, однак масова концентрація даних забруднюючих речовин сягає 65,2 мг/м3, що перевищує гранично допустимий викид. Отже, ТОВ, починаючи з 1 січня 2022 повинне знизити викиди суспендованих твердих частинок до 50 мг/м3.
Відповідно до п.3 розділу ІІ цих Технологічних нормативів з 01 січня 2022 року технологічні нормативи допустимих викидів оксидів азоту (оксид та діоксид азоту) у перерахунку на діоксид азоту не повинні перевищувати значень, наведених у пункті 3 розділу ІІІ цих Технологічних нормативів.
Відповідно до п.3 розділу ІІІ цих Технологічних нормативів Масові концентрації оксидів азоту (оксид та діоксид азоту) у перерахунку на діоксид азоту не повинні перевищувати таких значень технологічних нормативів допустимих викидів для коксових печей при використанні як паливо коксового газу – 500 мг/м3. Тобто з 1 січня 2022 року гранично допустимий викид знижується з 750 мг/м3 до 500 мг/м3, і відповідно ТОВ необхідно знизити концентрацію оксиду азоту з 705,2 мг/м3 до показників 500 мг/м3.
Відповідно до п.4 розділу ІІ цих Технологічних нормативів з 01 січня 2022 року технологічні нормативи допустимих викидів оксиду вуглецю не повинні перевищувати значень, наведених у пункті 4 розділу ІІІ цих Технологічних нормативів.
Відповідно до п.4 розділу ІІІ цих Технологічних нормативів масові концентрації оксиду вуглецю не повинні перевищувати таких значень технологічних нормативів допустимих викидів для коксових печей при використанні як паливо коксового газу – 500 мг/м3. Тобто з 1 січня 2022 року гранично допустимий викид знижується з 850 мг/м3 до 500 мг/м3, і відповідно ТОВ необхідно знизити концентрацію оксиду вуглецю з 530 мг/м3 до показників 500 мг/м3.
Отже, на підставі викладеного можна зробити висновок, що масова концентрація забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря внаслідок діяльності ТОВ “Коксовий завод “Новомет”, наведена в дозволі №6310137900-00389 від 05.03.2021, відповідала поточним технологічним нормативам допустимих викидів, однак з 1 січня 2022 року масова концентрація забруднюючих речовин повинна відповідати перспективним технологічним нормативам допустимих викидів. На підставі цього ТОВ “Коксовий завод “Новомет” повинне знизити показники масової концентрації до гранично допустимих.
Відповідно до пп.г) п.2 ч.4 Положення про Державну екологічну інспекцію України Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону атмосферного повітря, зокрема щодо додержання нормативів у галузі охорони атмосферного повітря.
Відповідно до п.3 ч.4 Положення Держекоінспекція проводить перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції, надає обов’язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства та здійснює контроль за їх виконанням і здійснює лабораторні вимірювання (випробування).
Отже, Держекоінспекція повинна здійснити перевірку щодо того, чи було знижено концентрацію забруднюючих речовин в атмосферне повітря ТОВ “Коксовий завод “Новомет” починаючи з 1 січня 2022 року.
Щодо права звернення до суду:
Відповідно до ч.1 ст.2 КАСУ Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАСУ публічно-правовий спір – спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до п.1,2 ч.1 ст.5 КАСУ Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень та визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.
Орхуська конвенція ратифікована Законом України № 832-ХІV від 06.07.1999, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.
Відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості у процесі ухвалення рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні [(згідно із Настановами щодо впровадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік)]. Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
Відтак право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно – через об`єднання громадян (громадськість).
Отже, на підставі викладеного можна зробити висновок що І. Кравченко мала право звернутися до адміністративного суду через порушення її екологічних прав. І. Кравченко подала позов до Міндовкілля як до центрального органу виконавчої влади, який видав спірний дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря і цим самим здійснив публічно-владні функції. Крім цього у позовній заяві І. Кравченко зазначила, що саме право на безпечне для життя і здоров’я довкілля вона вважає порушеним через надмірні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря ТОВ “Коксовий завод “Новомет”. Тому вказане в поясненнях ТОВ висловлювання про те, що не зрозуміло, які права позивачка вважає порушеними, є безпідставним.
Щодо строків звернення до суду:
Шостий апеляційний адміністративний суд 14 червня 2022 року виніс постанову у справі № 640/30685/21, якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. 22 жовтня 2021 року з позовною заявою до суду звернулася Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів про визнання протиправним та скасування дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря №6310137900-00389 від 05.03.2021. Суд першої інстанції залишив позовну заяву без розгляду через пропущення строку звернення до адміністративного суду. Суд, в обґрунтування свого рішення, зазначив, вважаючи своє право чи інтерес порушеним оскаржуваним дозволом позивач не позбавлений був можливості звернутися до суду з даним позовом у встановлений строк, незалежно від обставин звернення до Харківського окружного адміністративного суду Міндовкілля з позовом про анулювання дозволу на викиди. За таких обставин суд приходить до висновку про неповажність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з підстав, зазначених в заявах позивача про поновлення строку звернення до суду. На наше переконання, такий висновок має місце в даній справі, адже починаючи з 6 квітня 2021 і до 6 жовтня 2021 року у позивача справді була можливість звернутися до суду з позовною заявою для захисту своїх прав. Навіть якщо враховувати обставину, що в серпні було відкрито провадження за позовом Міндовкілля про анулювання дозволу на викиди, це всеодно не позбавляло ЕПЛ звернутися до суду для захисту порушених прав ще до відкриття справи про анулювання дозволу на викиди. Тобто, підсумовуючи, можна зробити висновок, що суд обгрунтовано залишив позовну заяву ЕПЛ без розгляду.
Також в провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва перебуває справа № 640/30999/21 за позовною заявою І. Кравченко до Міндовкілля про визнання протиправним та скасування дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря №6310137900-00389 від 05.03.2021. Позивач подав позовну заяву 26 жовтня 2021 року, а 2 листопада 2021 року суд по цій справі постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху на підставі пропущення строку звернення до суду. Окружний адміністративний суд м. Києва у цій справі після усунення позивачем недоліків позовної заяви постановив ухвалу від 2 грудня 2021 року про визнання пропущення строків звернення до суду поважними та відкрив провадження у справі.
Проаналізувавши справи за позовними заявами ЕПЛ та І.Кравченко, а також, враховуючи пояснення ТОВ “Коксовий завод “Новомет” від 19 січня 2022 року на позовну заяву І.Кравченко, слід зазначити, що вимоги у позовних заявах ЕПЛ та І. Кравченко одні й ті ж самі, а також оставини, на які посилаються позивачі окремо в двох справах для обґрунтування поважності пропущення строку звернення до адміністративного суду є ідентичними. Тобто, на наше переконання, Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 2 грудня 2021 року у справі № 640/30999/21 необгрунтовано визнав причини пропущення строку звернення до суду поважними. Отже, в перспективі ймовірність врахування судом поясненьТОВ “Коксовий завод “Новомет” від 19 січня 2022 року є високою.
Питання 6. Отримання результатів інженерно-екологічної експертизи НДІ ім. Бокаріуса, що проводилася в рамках кримінального провадження.
Відповідно до ч.1 ст. 242 Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК), експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 КПК, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права.
Згідно зі ст.1 Закону України “Про судову експертизу”, судова експертиза – це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
У розумінні ст. 7 цього Закону, судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
До державних спеціалізованих установ належать:
– науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;
– науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров’я України;
– експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.
Відповідно до п. 1.2. розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, основними видами (підвидами) експертизи є, зокрема, інженерно-екологічна (п. 1.2.2) та екологічна (п. 1.2.8).
Основні об’єкти інженерно-екологічної експертизи, її завдання та питання, які можуть бути поставлені експерту при її проведенні регламентовано п. 11 Розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5). Відповідно основні об’єкти екологічної експертизи, її завдання та питання, які можуть бути поставлені експерту при її проведенні урегульовано розділом ХІІІ цих Науково-методичних рекомендацій.
Відповідно до ч.1 ст.101 КПК, висновок експерта – це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
Під час судового провадження в І інстанції, Згідно з положеннями статті 317 КПК, документи, інші матеріали, надані суду під час судового провадження його учасниками, судові рішення та інші документи і матеріали, що мають значення для цього кримінального провадження, долучаються до обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності і є матеріалами кримінального провадження (кримінальною справою). Після призначення справи до судового розгляду головуючий повинен забезпечити учасникам судового провадження можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, якщо вони про це заявлять клопотання. Під час ознайомлення учасники судового провадження мають право робити з матеріалів необхідні виписки та копії.
Відповідно до статті 55 КПК, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки” діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому має бути вручена пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв’язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства. За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Пунктом 11 частини 1 статті 56 КПК передбачено право потерпілого протягом кримінального провадження знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому КПК, у тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 КПК, а також знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження.
Зокрема, під час досудового розслідування до його завершення, відповідно до ст. 221 КПК, слідчий, дізнавач, прокурор зобов’язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається. Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування особа, що його здійснює, має право робити необхідні виписки та копії. Ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, що містяться в інформаційно-телекомунікаційній системі досудового розслідування, здійснюється шляхом надання доступу до них або надання електронних копій чи примірників таких матеріалів.
Після завершення досудового розслідування, згідно з частинами першою та четвертою статті 290 КПК, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Надання доступу до матеріалів включає в себе можливість робити копії або відображення матеріалів.
Системний аналіз положень ст. ст. 56, 242-244 КПК вказує на те, що на стадії досудового розслідування потерпілий не наділений самостійним правом на залучення експерта та проведення експертизи. Водночас, згідно зі ст. 220 КПК, потерпілий, його представник чи законний представник мають право подати клопотання про призначення експертизи до слідчого, дізнавача, прокурора, які зобов’язані розглянути таке клопотання в строк не більше трьох днів з моменту його подання і задовольнити його за наявності відповідних підстав. На стадії судового провадження у першій інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 332 КПК, потерпілий має право подати аналогічне клопотання до суду, який уповноважений своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
Отже, щоб набути достатнього обсягу прав для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, зокрема, висновку експерта, вас має бути залучено до провадження як потерпілого шляхом подання відповідної заяви. Залежно від стадії кримінального провадження, передбачено різні способи ознайомлення з матеріалами. Наприклад, на стадії досудового розслідування ви маєте право заявити відповідне клопотання до слідчого, дізнавача, прокурора; а після завершення досудового розслідування, прокурор або слідчий за його дорученням має самостійно повідомити вас як потерпілого і надати доступ до матеріалів досудового розслідування.
Зверніть увагу, що враховуючи ч.1 ст.222 КПК, відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
Питання 7. Майнові аспекти здійснення господарської діяльності. Чи є правонаступник і чи законно він отримав право користування майном?
Відповідно до ч.1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників.
Питання про правонаступництво між ПрАТ «Харківський коксовий завод» та ТОВ “Коксовий завод “Новомет” не виникало, оскільки ТОВ “Коксовий завод “Новомет” – інша юридична особа, створена внаслідок реєстрації (не в результаті виділу, злиття, перетворення, поділу) відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань”.
Крім того, результатом виділу, злиття чи поділу юридичної особи, організаційно-правовою формою якої є акціонерне товариство, може бути тільки створення акціонерного товариства, відповідно до комплексного тлумачення статей 79, 80, 83-86 Закону України “Про акціонерні товариства”.
Відповідно до ч.1 ст. 87 ЗУ “Про акціонерні товариства”, перетворенням акціонерного товариства визнається зміна організаційно-правової форми акціонерного товариства з його припиненням та передачею всього майна, прав і обов’язків підприємницькому товариству – правонаступнику згідно з передавальним актом. Проте, відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, датою створення ТОВ “Коксовий завод “Новомет” є 30.03.2018. Станом на 30.03.2018 ПрАТ «Харківський коксовий завод» не перебувало в стані припинення.
Тобто, здійснити реєстрацію ТОВ “Коксовий завод “Новомет” на підставі створення в результаті реорганізації ПрАТ «Харківський коксовий завод» було неможливо.
Тож, майно ПрАТ «Харківський коксовий завод», зокрема єдиний майновий комплекс, що виступає центральним об’єктом цього питання, не переходив у власність ТОВ “Коксовий завод “Новомет” за процедурою правонаступництва юридичною особою.
Відповідно до наданої нам інформації, єдиний майновий комплекс, що розташовано за адресою 61071, м. Харків, Карачівське шосе, 44, належить Акціонерному Товариству “Сбербанк” на праві приватної власності, про що станом на __ _____ ____р. в реєстрах [список1] містяться такі відомості під [записами/реєстраційними номерами2]. АТ “Сбербанк” та ТОВ “Коксовий завод “Новомет” уклали договір оренди, за яким
Відповідно до Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 р. у справі № 520/15013/21, судом було встановлено, що ТОВ «КОКСОВИЙ ЗАВОД «НОВОМЕТ», на підставі договору оренди № 28_250 від 26.09.2019 року використовує цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: місто Харків, Карачівське шосе, 44. До 27.09.2019 р. вказаний майновий комплекс належав ПРАТ «Харківський коксовий завод», однак, у зв`язку із невиконанням останнім зобов`язань, цілісний майновий комплекс підприємства в повному обсязі перейшов у власність AT «Сбербанк», а в подальшому у власність ТОВ «Перпетуум солюшн», яке є на теперішній час орендодавцем ТОВ «Коксовий завод «Новомет» за договором оренди цілісного майнового комплексу.
У зв‘язку з тимчасовою відсутністю можливості власноруч перевірити особу власника єдиного майнового комплексу, враховуючи обмеження можливості отримання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна через введення воєнного стану та припинення функціонування більшості реєстрів, актуальна інформація щодо повноправного власника єдиного майнового комплексу, що розташовано за адресою 61071, м. Харків, Карачівське шосе, 44, відсутня.
Проте, комплексно досліджуючи вищенаведені обставини, станом на 07.10.2021 ТОВ «Коксовий завод «Новомет» правомірно користувався єдиним майновим комплексом за Договором оренди № 28_250 від 26.09.2019.
Питання 8. Правомірність використання свердловин.
Відповідно до ст.1 Гірничого закону України свердловина – циліндрична гірнича виробка, створена бурами або іншими буровими інструментами. Гірнича виробка – порожнина у гірничому масиві після виймання корисних копалин та інших порід.
Відповідно до ст.1 Водного кодексу (далі ВК) водозабір – споруда або пристрій для забору води з водного об’єкта.
У пп. 9.1.1.3 розділу 9 «Водозабірні споруди» державних будівельних норм України ДБН В.2.5-74:2013 передбачено, що для забору підземних вод рекомендується застосовувати наступні водоприймальні споруди: водозабірні свердловини, горизонтальні водозабори (лінійні відкриті або закриті дрени, галереї, штольні), променеві водозабори (горизонтальні свердловини – промені), шахтні колодязі, каптажі джерел, а також комбіновані.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507 (далі – ДК 018-2000), споруди – це будівельні системи, пов’язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.
Водяні свердловини за ДК 018-200 відносяться до розділу 2 «Інженерні споруди» підрозділу 22 «Трубопроводи, комунікації та лінії електропередачі» групи 222 «Місцеві трубопроводи та комунікації» класу 2222 «Місцеві трубопровідні системи для води та інших продуктів» підкласу 2222.4 «Водяні свердловини, колодязі, бювети».
Отже, вище наведене дає підстави стверджувати, що свердловина є інженерною спорудою.
Відповідно до ч.1 ст.181 ЦКУ До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст.182 ЦКУ Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Отже, свердловина є нерухомим майном та підлягає державній реєстрації, як об’єкт нерухомості згідно з вимогами ст.ст. 181 та 182 ЦКУ. Такий висновок знайшов відображення і у судовій практиці, зокрема у постанові Вищого господарського суду України від 28.11.2017 у справі № 922/3341/16.
Процедура ведення державного обліку артезіанських свердловин та облаштування їх засобами вимірювання об’єму видобутих підземних вод регулюється Порядком державного обліку артезіанських свердловин, облаштування їх засобами вимірювання об’єму видобутих підземних вод, затвердженим постановою КМУ від 8 жовтня 2012 р. № 963 (далі Порядок).
Відповідно до Порядку, державний облік артезіанських свердловин здійснюється Держгеонадрами шляхом ведення державного реєстру артезіанських свердловин.
До державного реєстру артезіанських свердловин включаються відомості про артезіанські свердловини, у тому числі недіючі, незалежно від місця розташування, на підставі даних, що містяться у паспортах артезіанських свердловин.
Зазначені паспорти складаються за формою, затвердженою спільним рішенням Міндовкілля та Мінрегіону, а їх копії щороку до 1 грудня подаються до Держгеонадр суб’єктами господарювання (юридичними особами та фізичними особами – підприємцями), які є власниками або користувачами земельних ділянок, у межах яких розташовані та експлуатуються артезіанські свердловини (далі – водокористувачі).
Водокористувачі облаштовують артезіанські свердловини, що експлуатуються, засобами вимірювання об’єму видобутих підземних вод (далі – засоби вимірювання), які пройшли в установленому законодавством порядку державну метрологічну атестацію або повірку в повірочних лабораторіях підприємств і організацій, уповноважених на проведення державних випробувань або повірок.
Водокористувачі зобов’язані підтримувати засоби вимірювання у придатному для експлуатації стані.
Відомості про об’єм видобутих підземних вод вносяться водокористувачами до автоматизованої системи обліку видобутих підземних вод у порядку, встановленому Міндовкілля.
Держгеонадра здійснюють у встановленому законодавством порядку контроль за дотриманням водокористувачами вимог цього Порядку.
Відповідно до ч.1 ст.149 ГКУ Суб’єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Відповідно до ч 1.ст.151 ГКУ Суб’єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах).
Відповідно до ст.46 ВК Водокористування може бути двох видів – загальне та спеціальне.
Відповідно до ст.48 ВК Спеціальне водокористування – це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.
Не належать до спеціального водокористування забір та/або використання води в об’ємі до 5 кубічних метрів на добу, крім тієї, що використовується для виробництва (входить до складу) напоїв та фасованої питної води.
На підставі викладеного можна зазначити, що, якщо підприємство забирає/використовує менше ніж 5 куб. м води на добу, йому не потрібен дозвіл на спеціальне водокористування.
Відповідно до ст.49 ВК Спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.
Відповідно до п.1 Положення про Державне агентство водних ресурсів України, затвердженого постановою КМУ від 20 серпня 2014 р. № 393 органом, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів є Державне агентство водних ресурсів України (Держводагентство).
Відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою КМУ від 12.12.1994 № 827 Підземні води: мінеральні (лікувальні, лікувально-столові, природні столові); питні (для централізованого водопостачання, для нецентралізованого водопостачання); промислові; технічні; теплоенергетичні відносяться до
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Кодексу України «Про надра» родовища корисних копалин – це нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання.
Відповідно до ст.19 Кодексу України «Про надра» Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.
Відповідно до ст.23 Кодексу України «Про надра» Землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.
Відповідно до ст.16 Кодексу України «Про надра» Переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами, внесення до них змін, видача дублікатів, продовження терміну дії спеціальних дозволів на користування надрами, зупинення їх дії або анулювання, поновлення їх дії у разі зупинення здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до п.1 Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою КМУ від 30 грудня 2015 р. № 1174 органом, який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр є Державна служба геології та надр України.
На офіційному веб-порталі Держгеонадра в розділі «Діяльність» можна ознайомитись з річними звітами діяльності. Зокрема протягом 2021 року Департаментом державного геологічного контролю здійснено 785 перевірок діяльності надрокористувачів. у результаті – 315 спецдозволів анульовано, крім того, 219 справ було направлено в суди для анулювання.
Отже, суб’єкти господарювання можуть здійснювати спеціальне водокористування із застосуванням споруд, тобто водозбірних свердловин, які підлягають державній реєстрації, на підставі дозволу на спеціальне водокористування з урахуванням винятків, передбачених у ст 48 ВК. Проте, на користування ділянкою надр законодавством встановлено обов’язок отримання спеціального дозволу з урахуванням винятків, передбачених у ст 23 кодексу України «Про надра». При цьому, Верховний суд у постанові від 06.09.2019 у справі № 922/3711/18 зазначає, що спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування — право на їх використання.
