27 червня відбувся семінар «Управління малими річками: досвід Чехії та українські реалії збереження водних ресурсів», який зібрав представників громад, міських та обласних рад, науковців та активістів. Захід проводився в рамках реалізації проєкту «Зелена відбудова України: стале відновлення постраждалих від війни регіонів» програми «Чисте повітря для України» за підтримки чеської неурядової організації «Арніка» (Чехія).
Представляємо матеріали заходу.
ВІДЕО ЗАХОДУ ДИВІТЬСЯ ЗА ПОСИЛАННЯМ>>
Під час семінару розглянули вплив змін клімату та інтенсивного землекористування, бойових дій саме на малі річки, які першими реагують на навантаження. Вони висихають, втрачають водність, замулюються, забруднюються тощо, а їхня деградація напряму впливає на життя людей, особливо у сільській місцевості.
Гіта Матлашкова, очільниця команди захисту та менеджменту водних об’єктів НГО Арніка, Чехія, представила чеський досвід сталого управління малими річками та практики ренатуралізації. Чеська експертка зазначила, що добре знає, що таке «розлючена річка».
Так, у вересні 2024 року північ Чехії пережила один із наймасштабніших паводків з 1997-го. Причиною були не лише дощі, а й виснажений стан річкових систем. Річки вийшли з берегів, та… берегів уже не залишилося.
«Це були не природні русла, а бетонні канали. Вони не затримують воду, не працюють як екосистема. А коли вода виривається назовні — вона руйнує все на шляху», — каже Гіта Матлашкова.
За останнє століття в Чехії осушено понад 1 мільйон гектарів боліт, зруйновано більшість природних заплав, а річища річок перетворилися на канали. Такі інженерні втручання створили ілюзію контролю. Але насправді послабили стійкість ландшафту до кліматичних змін, додає очільниця команди захисту та менеджменту водних об’єктів НГО Арніка, Чехія.
Що ж сталося із річками Чехії? Гіта Матлахова розповідає, що замість природного річища — труби, заглиблені канали, бетоном укріплені береги. Вода не проникає у ґрунт, як наслідок — не поповнює запаси підземних вод.
«Викликає занепокоєння зменшення річок у Чехії на 30%. У багатьох місцях вода тепер іде не через річку, а над нею — тому що річка більше не зв’язана з навколишнім ландшафтом», — пояснює експертка.
Висихають навіть ліси, оскільки дренажні системи виводять вологу з кореневої зони.
Також очільниця команди захисту та менеджменту водних об’єктів НГО Арніка розповіла про три етапи чеської ревіталізації річок.
Під час першої фази (1985–1995) проводили уніфіковане технічне відновлення, тобто будували штучні пороги, канали.
«Дешево, але екологічно марно. Ці конструкції ще більше заважали рибам мігрувати й не відновлювали природні процеси», — каже Гіта.
Фото прикладів “механічного” втручання
Друга фаза (1995–2002) — «оптична меандралізація»: канали стали виглядати природніше, але залишилися глибокими та жорсткими, робили м’які вигини річища, саджали дерева. Проте річище залишалося глибоким і вузьким.
«Це було гарно візуально і створювало ілюзію відновлення, але екосистеми залишались мертвими — гарний вигляд без реального ефекту.», — згадує експертка.
Третя фаза почалася з 2002 року і триває донині. В цей період чехи фокусуються на відмові від закатування річок у бетон. Так, наприклад, у 2024 році чехи почали прибирати бетонні мощення на річці Світова, яка була свого часу звужена. Аби вона могла розвиватися природним шляхом. І зараз вже чекають результатів, як саме річка буде це робити.
«Наразі основна мета — дати якомога більше зволожити грунт. Потрібно уникати осушення підземних вод та ґрунтів навколо. Створюємо нові меандри, заплави, підвищуємо рівень ґрунтових вод, видаляємо укріплення, розширюємо заплави. Тобто ми вчимося слухати річку — і залишати їй простір. Саме це працює», — підкреслює Гіта.
Експертка розповіла про успішний досвід повної реконструкції річища у горах Шумави, де одну з річок повернули до природного стану:
🔹 прибрали бетонні укріплення,
🔹 створили мілководні вигини,
🔹 відновили заплави й болота,
🔹 підняли рівень ґрунтових вод.
У результаті було відновлено притоку вологи в ліс, припинення висихання дерев, повернення бобрових колоній. Цим проєктом займалася активістка з національного парку, і її зусилля були настільки успішними, що вона отримала державну екологічну нагороду.
У деяких випадках витрати можуть бути мінімальними, якщо дати природі «допрацювати» за нас.
Але загалом високовартісною є ревіталізація з повною реконструкцією річища, створенням нових заплав і відновленням болотних систем. Це коштує від кількох сотень тисяч до мільйона євро, залежно від протяжності і складності проєкту. Зокрема, у Чехії стикаються і з юридичними труднощами (землевласність) часто виявляються дорожчими за самі роботи. І часто виникають суперечки щодо права власності.
«Успішне відновлення малих річок неможливе без роботи з усім ландшафтом — від верхів’я до гирла. Це ключова ідея сучасної гідроекології, яку в Чехії втілюють за принципом “від струмка до села і далі”», — каже Гіта Матлашкова.
Нижче на слайді показано, як має працювати комплексна система заходів у межах всього водозбору.
Діаграма комплексного підходу від сільськогосподарських угідь до гирла
Умовно вона поділяється на шість зон — від сільськогосподарських земель до заплав нижче села. І для кожної з них передбачено свої природоохоронні рішення:
На агроландшафтах вище населених пунктів —
→ інфільтраційні та антиерозійні заходи: уповільнення стоку, збереження вологи в ґрунті, природне поглинання опадів.У відкритих заплавах перед селом —
→ розширення річище, створення умов для вільного розливу води під час паводків.На верхній межі села —
→ концентрація потоку в одному річищі, але без заглиблення, з природними берегами.У межах населеного пункту —
→ зелено-синя інфраструктура: зменшення техногенного навантаження, організація парків, відкритих річищ замість закритих труб.На нижній межі села —
→ захист від зворотних хвиль, але з мінімальним втручанням (без гребель і дамб, що лише погіршують ситуацію нижче за течією).У відкритих заплавах нижче села —
→ повернення простору для води: штучні ставки, вологі луки, посадка буферної рослинності.
«Ми не можемо відновити річку, якщо не змінимо ландшафт навколо неї. Успішна ревіталізація — це завжди про весь водозбір, і ми маємо підходити до нбого інтегровано», — наголошує Гіта Матлашкова.
Порівняння бетонного каналу та природно оформленої міської річки
«Інколи дешевше — дозволити річці бути річкою. У нас був випадок, коли громада мала дорогий проєкт із ревіталізації, але все вирішили… бобри. Вони побудували природну дамбу замість складного технічного проєкту й зекономили громаді 1,2 млн доларів», — усміхається Гіта.
Це не виняток, а підтвердження принципу: природні процеси здатні самі відновити річку, якщо їм не заважати.
«Вода сильна. Вона завжди знайде шлях. Наше завдання — не будувати бетонні клітки, а дати їй простір жити. Не річку треба приборкати, а себе», — каже очільниця водної програми Arnika.
Чеський досвід показує: відновлення річок — це не про реконструкцію каналів. Це про повернення води в ландшафт, у життя, в систему, яка працює не проти природи, а разом із нею.
Але наскільки чеській досвід релевантний для України?
«Я не з тих позитивних пророків, які будуть розповідати, що все буде добре. Можливо, буде — але не у нас. Якщо ми не візьмемо відповідальність на себе».
З такою відвертістю і пристрастю про стан і майбутнє малих річок в Україні почала свій виступ Мар’яна Гінзула, магістр екології, кандидат географічних наук, незалежний експерт з охорони водних ресурсів.
Вона продовжила тему, описавши реальний стан малих річок в Україні, їх деградацію під впливом сільського господарства, забудови й втрати природних заплав.
В Україні налічується понад 63 тисячі малих річок, і вони формують 60% водних ресурсів країни, зазначила. Проте за останні 15 років ми втратили понад 10 тисяч таких річок.
«Малі річки — не декоративний елемент, а основа водної системи. Малі річки — це не про романтику. Це про питну воду, біорізноманіття, адаптацію до клімату й наше з вами виживання», — наголосила вона.
Україна має одне з найкраще прописаних водних законодавств у Європі включаючи Водний кодекс та закон «Про забезпечення вільного доступу до водойм», зазначає Мар’яна Гінзула. Але проблема, за словами спікерки, не в нормативці:
«Проблема — у відсутності контролю. Закон є, але він не діє, а точніше — його не виконують. Усі вісім пунктів статті 80 Водного кодексу щодо охорони малих річок — регулярно порушуються. І найчастіше — без наслідків», —каже експертка.
На думку Мар’яни, громади мають більше повноважень, ніж думають. Від Верховної Ради до сільських рад — кожен рівень влади має чітко прописані повноваження щодо охорони водних об’єктів. Але, за словами експертки, саме громади мають реальні інструменти:
«Ви можете встановлювати правила загального водокористування, інформувати населення, обмежувати діяльність підприємств, а головне — ініціювати та реалізовувати програми збереження річок. Важливо— не мовчати», — закликає до дії Мар’яна Гінзула.
Незалежна експертка з охорони водних ресурсів окреслила основні проблеми малих річок:
- Замулювання та заростання;
- Забруднення стічними водами;
- Пересихання;
- Забудова берегів і втрачена прибережна смуга;
- Греблі, що змінюють динаміку течій;
- Втрата біорізноманіття.
«Ми втратили тисячі річок не тому, що вони зникли фізично — а тому, що вони перестали бути річками. Вони стали канавами, вкритими очеретом і мулом. Із року в рік русла не очищуються, а ерозія тільки прискорює замулювання. Забруднювачі — скрізь: це і фермерські поля з нітратами, і зливи з промислових зон, і побутові скиди з приватного сектору. Малі річки — це не каналізація. Але ними користуються саме так», — каже Мар’яна.
Окремо експертка закликала уважно ставитися до ідей «очищення» дна річок:
«Часто це не благо, а загроза. Ми можемо підняти донні відклади з радіонуклідами або іншими токсинами. Перед будь-якими втручаннями обов’язково слід проводити радіоекологічну оцінку», — зазначила вона.
Яким може бути майбутнє малих річок в Україні? За словами Мар’яни Гінзули, усе залежить від того, які рішення ми ухвалимо вже сьогодні — і на якому рівні.
«Є два сценарії. Один — з телевізора, де ми пишаємося європейським курсом. Інший — з реальності, де в селі річку щойно загнали в бетон. Обидва сценарії можливі, і все залежить від того, який оберемо ми», — наголосила експертка.
Песимістичний сценарій — це подальше пересихання річок, зростання неконтрольованих скидів, зниження контролю, забетоновані береги, знищене біорізноманіття.
Натомість оптимістичний — виглядає так:
«Найбільше мене надихає приклад Запорізької області — за 30 років жодна мала річка там не пересохла», — наголосила Гінзула. Причина — діюча регіональна програма управління водними ресурсами.
Серед інших прикладів — ініціативи з очищення річища у громадах Житомирщини й Рівненщини.
Мар’яна згадала і про ревіталізацію річки Либідь у Києві як приклад того, як не треба робити.
«Либідь ревіталізували так, що краще б і не бралися: в бетоні, без відновлення природної течії, без відновлення прибережної смуги, без участі громади. Це не ревіталізація, а черговий приклад урбаністичного насилля над річкою».
Вона підкреслила, що справжня ревіталізація — це не про укладання плитки й декоративні береги. Це про повернення річці її екосистемної функції, відновлення течії, природного річища, захисту від забруднення, залучення фахівців з гідрології та екології, і головне — участь громади в ухваленні рішень.
«Ми маємо перестати плутати благоустрій з екологічним відновленням. Інакше зникнуть і річки, і вода, і надія», — додала експертка.
Зміни клімату, деградація ґрунтів, пересихання джерел — усе це пов’язано між собою. Відновлення водних ресурсів неможливе без зеленої інфраструктури, як-от прибережні лісосмуги й буферні зони. Але дерево — лише один з інструментів. Головне — політична воля і відповідальність.
«Майбутнє — у руках держави, громади та екологів. Якщо ми не інвестуємо в річки сьогодні, завтра буде надто пізно. Але я знаю одне: ми вже багато втратили — і тому не маємо права здаватися. Все буде вода!», — пісумувала пані Мар’яна.
Презентація м.Гінзули «Малі річки України: прогнози оптимістичні і не дуже»
Малі річки часто не дооцінюють як частину водної екосистеми, але вони відіграють ключову роль у природному середовищі. Під час заходу виявили, що проблеми, з якими стикається Чехія у сфері малих річок, напрочуд подібні до українських: випрямлення та “закатування” річок у бетон, звуження річищ і знищення заплав, осушення природних ландшафтів, активне сільськогосподарське використання прибережних зон — усе це призводить до втрати води в ландшафті, деградації екосистем і посилення наслідків посух і паводків. Чехія поступово намагається вирішувати ці перепони на шляху до відновлення водної системи країни. В Україні так само є успішні приклади очищення річищ. І попри ці виклики, зростає усвідомлення важливості їхнього збереження, і дедалі більше громад ініціюють локальні кроки до ревіталізації.
*Відповіді на питання Г. Матлашковій, на які експертка не встигла відповісти під час заходу, ми надішлемо всім зареєстрованим учасникам на пошту окремим листом незабаром.
